Я був вражений спокоєм населення, яке я побачив у Києві, а саме - спокоєм маніфестантів у помаранчевих кольорах щодо сил правопорядку, які теж демонстрували свою симпатію і навіть носили помаранчеві стрічки на рукавах. Ваші помаранчеві стрічки тепер відомі й у Франції. Я бачив, як дівчата-українки у міліцейській формі всміхалися демонстрантам, а ті енергійно їх вітали.

Але кульмінація настала тоді, коли я побачив на вулиці Банковій біля Адміністрації Президента бійців спецпідрозділів. Вони були в шоломах й зі щитами. Їхні очі спокійно дивилися на учасників мітингу, які стояли майже поруч. Дівчата дарували їм квіти, прикрашаючи ними щити, що їх тримали бійці.

Такі речі неможливі у Франції. У нас маніфестанти ніколи не дарували квітів представникам сил правопорядку, а ось каміння з бруківки - таке бувало. Тоді, а було це у 1968 році, вся Франція страйкувала: робітники, студенти, деякі чиновники. А чому? Тому що студенти хотіли змінити своє становище, а робітники вимагали підвищити платню та покращити їм умови життя. Так, вони страйкували, але їх підтримали профспілки. Вулиці тоді перетворилися на справжні барикади: можна було побачити повалені дерева, які перешкоджали пересуватися поліції, було також багато обгорілих машин. Відбувалося це впродовж травня і до початку червня. Дух людей та атмосфера на вулицях були справді революційно-повстанськими. Сутички між студентами, робітниками та правоохоронцями були шаленими. Проте вони не несли жорстокого характеру з боку охоронців правопорядку, хоча ті застосовували проти маніфестантів сльозогінний газ, а у відповідь отримували від град каміння з бруківки.

Натомість у Києві бійці спецпідрозділів стоять заквітчані. Хто і де ще таке бачив? І я відчув, що це прояв любові вашої неньки-України. Вона зустріла своїх синів, а ви, українці, віднайшли свою Батьківщину.

Я знаю Україну з часів проголошення Незалежності і маю у Києві багато друзів. Я вам бажаю, як у Франції, - Свободи, Рівності й Братерства.

А сьогодні для вас настав день слави.