Серед мерехтливих вогників великого міста так мало по-справжньому
живих світел. Це свічки. Сама по собі свічка - це предмет магічний. Маленький вогник, що танцює на ґнотику, - водночас
тендітний і всемогутній. Його так легко задмухнути, але ж допоки він горить - скільки несе в собі тепла і надії...
Колись свічки були єдиним джерелом світла, що виривало людей з обійм пітьми
у домівках або у мандрах. Та навіть у наш час свічки супроводжують людину від народження і до самої смерті. Дворічний малюк
вже з усіх сил намагається загасити дві свічки на cвоєму першому іменинному торті. Закохані запалюють їх, аби безцеремонне
електричне світло не завадило інтимній розмові, а коханці добре знають, як привабливо виглядає тіло партнера у червонуватому,
рухомому світлі свічок. На Новий рік свічки стають запорукою святковості, і хоч на ялинки їх востаннє ставили наші дідусі і
бабусі, але й електричні гірлянди не змогли витіснити свічки з обов'язкового набору новорічних атрибутів. Зі свічками
ворожать. Їх і досі, як надійний запас на крайній випадок, беруть з собою спелеологи, розвідуючи страхітливі лабіринти й
прірви печер. У храмах свічки концентрують в собі енергію прадавніх ритуалів, втілюють прагнення людей допомогти своїм
близьким - "за здравіє" або "за упокой". Свічка - останнє, що людина тримає в руках на порозі відходу у небуття...
Найпростіша магія, до якої здатна свічка - до невпізнаності змінювати
предмети навколо себе. Позбавлена будь-якої романтики вдень, при світлі свічок кімната перетворюється на втаємничений
прихисток. І навіть прозаїчний номер у мотелі можна перетворити на затишне гніздечко для двох, запаливши свічки. Хіба
ж це не чудо?
А чи знаєте ви, що існують... будиночки для свічок. Ну добре, скажемо без
емоцій - підсвічники із напівпрозорими стінками. Вони здатні не лише розквітати яскравими кольорами, щойно запалиш у них
свічку, але й оживляти спогади - про людей, що їх подарувала, і про далекі країни, де пощастило побувати і привезти звідти
новий ліхтарик до своєї колекції.
Саме так робимо ми. Першим у нас вдома з'явився фотофор (саме так в Європі
прийнято називати підсвічник з прозорими стінками, всередину якого ставиться свічка) з Магдебургу. В цьому місті знаходиться
одна зі споруд "божевільного", а радше божевільно талановитого художника і архітектора Фріденсрайха Хундертвассера, готель
"Зелена цитадель". В химерній будівлі готелю, що став туристичною атракцією ще до того, як було завершене його будівництво,
знаходилася і крамничка тематичних сувенірів. Один з хундертвассерівських фотофорів сподобався і примандрував до нас додому.
Він і поклав початок колекції. Тепер ми мандруємо і не мудруємо, що ж привезти на згадку, а полюємо на "будиночки для світла".
Звісно, не йдеться про штамповані китайські сувеніри - складність і і азарт саме у тому, щоб віднайти автентичні
підсвічники, вироблені в тій самій країні, найкраще - ручної роботи. Оцей, зі стінками, зробленими з природного перламутру
у формі рибок, приїхав з берегу океану, французького Сен-Мало. Цей ліхтарик - із зимових словацьких Татр. Екзот,
зроблений із... "цвяшків" пряної гвоздики, та ручної ковки металевий підсвічник із кольоровими скельцями прилетіли з
Єгипту. Зворушливий садовий ліхтарик впав до ока в Екс-ан-Провансі, в крамничці із суто французькою назвою "La vie est
belle" - Життя прекрасне". Цей - у магазинчику в середньовічному містечку Вітре, за кілька хвилин до від'їзду автобусу:
"Madame, Madame, excusez-moi, je me dépêche!", покваптеся, пані, прошу! і запакуйте гарно, мені довго і
далеко його везти! "А куди, якщо не секрет?"- усміхнена французька господиня миттєво пакує жадані ліхтарики. "До
України, пані!" "О, нічого собі! Гарної дороги!"
Ось фотофор з містичної Праги - з секретом. У матову білу "склянку"
вставлено кольорову, з малюнком. І лише коли запалюється свічка, за білими стінками проявляються й починають "танцювати"
дахи Старого Міста. Підсвічник з Естонії склеєний зі шматочків природної слюди. А ось фотофори з Тіролю, Монако, Канн,
долини Луари, Хорватії, один - з Андріївського узвозу в рідному Києві. Кілька генд-мейд фотофорів, зроблених за складною
вітражною технологією, приїхали зі Львова. На Новий рік або інші родинні свята всі ліхтарики полишають свої полиці
у шафі і розміщаються по всій кімнаті, сповнені світлом. Дивишся - і пригадуєш...
Серед мерехтливих вогників великого міста так мало по-справжньому живих світел. Це свічки. Сама по собі свічка - це предмет магічний. Маленький вогник, що танцює на ґнотику, - водночас тендітний і всемогутній. Його так легко задмухнути, але ж допоки він горить - скільки несе в собі тепла і надії...
Колись свічки були єдиним джерелом світла, що виривало людей з обійм пітьми у домівках або у мандрах. Та навіть у наш час свічки супроводжують людину від народження і до самої смерті. Дворічний малюк вже з усіх сил намагається загасити дві свічки на cвоєму першому іменинному торті. Закохані запалюють їх, аби безцеремонне електричне світло не завадило інтимній розмові, а коханці добре знають, як привабливо виглядає тіло партнера у червонуватому, рухомому світлі свічок. На Новий рік свічки стають запорукою святковості, і хоч на ялинки їх востаннє ставили наші дідусі і бабусі, але й електричні гірлянди не змогли витіснити свічки з обов'язкового набору новорічних атрибутів. Зі свічками ворожать. Їх і досі, як надійний запас на крайній випадок, беруть з собою спелеологи, розвідуючи страхітливі лабіринти й прірви печер. У храмах свічки концентрують в собі енергію прадавніх ритуалів, втілюють прагнення людей допомогти своїм близьким - "за здравіє" або "за упокой". Свічка - останнє, що людина тримає в руках на порозі відходу у небуття...
Найпростіша магія, до якої здатна свічка - до невпізнаності змінювати предмети навколо себе. Позбавлена будь-якої романтики вдень, при світлі свічок кімната перетворюється на втаємничений прихисток. І навіть прозаїчний номер у мотелі можна перетворити на затишне гніздечко для двох, запаливши свічки. Хіба ж це не чудо?
А чи знаєте ви, що існують... будиночки для свічок. Ну добре, скажемо без емоцій - підсвічники із напівпрозорими стінками. Вони здатні не лише розквітати яскравими кольорами, щойно запалиш у них свічку, але й оживляти спогади - про людей, що їх подарувала, і про далекі країни, де пощастило побувати і привезти звідти новий ліхтарик до своєї колекції.
Саме так робимо ми. Першим у нас вдома з'явився фотофор (саме так в Європі прийнято називати підсвічник з прозорими стінками, всередину якого ставиться свічка) з Магдебургу. В цьому місті знаходиться одна зі споруд "божевільного", а радше божевільно талановитого художника і архітектора Фріденсрайха Хундертвассера, готель "Зелена цитадель". В химерній будівлі готелю, що став туристичною атракцією ще до того, як було завершене його будівництво, знаходилася і крамничка тематичних сувенірів. Один з хундертвассерівських фотофорів сподобався і примандрував до нас додому. Він і поклав початок колекції. Тепер ми мандруємо і не мудруємо, що ж привезти на згадку, а полюємо на "будиночки для світла". Звісно, не йдеться про штамповані китайські сувеніри - складність і і азарт саме у тому, щоб віднайти автентичні підсвічники, вироблені в тій самій країні, найкраще - ручної роботи. Оцей, зі стінками, зробленими з природного перламутру у формі рибок, приїхав з берегу океану, французького Сен-Мало. Цей ліхтарик - із зимових словацьких Татр. Екзот, зроблений із... "цвяшків" пряної гвоздики, та ручної ковки металевий підсвічник із кольоровими скельцями прилетіли з Єгипту. Зворушливий садовий ліхтарик впав до ока в Екс-ан-Провансі, в крамничці із суто французькою назвою "La vie est belle" - Життя прекрасне". Цей - у магазинчику в середньовічному містечку Вітре, за кілька хвилин до від'їзду автобусу: "Madame, Madame, excusez-moi, je me dépêche!", покваптеся, пані, прошу! і запакуйте гарно, мені довго і далеко його везти! "А куди, якщо не секрет?"- усміхнена французька господиня миттєво пакує жадані ліхтарики. "До України, пані!" "О, нічого собі! Гарної дороги!"
Ось фотофор з містичної Праги - з секретом. У матову білу "склянку" вставлено кольорову, з малюнком. І лише коли запалюється свічка, за білими стінками проявляються й починають "танцювати" дахи Старого Міста. Підсвічник з Естонії склеєний зі шматочків природної слюди. А ось фотофори з Тіролю, Монако, Канн, долини Луари, Хорватії, один - з Андріївського узвозу в рідному Києві. Кілька генд-мейд фотофорів, зроблених за складною вітражною технологією, приїхали зі Львова. На Новий рік або інші родинні свята всі ліхтарики полишають свої полиці у шафі і розміщаються по всій кімнаті, сповнені світлом. Дивишся - і пригадуєш...