|
Дахи й горища
|
| Один день з
львівським гуру
| |
| |
| | |
З цього віконечка можна поглянути на одну сумну постать...
|
| Стильний штатив для професіоналів
|
| Що ж вийшло?
| Хтось закрив на ключ двері, якими ми зайшли. Але ми не лякаємося!
|
| Несподівана зустріч у подвір'ї. Кілька секунд опору...
|
| ...і з Сергієм вже діляться найсокровеннішим. І показують вихід.
| На свободі
|
| Поки ми відпочиваємо, Сергій вже провів переговори.
|
| Вверх, тільки вверх, долаючи перешкоди!
| Шлях до прекрасного
|
| та ось ми всі нагорі,
|
| ...майже у
| Ось справжній господар Львова, а не якийсь там мер.
|
| В сусідньому будинку натрапляємо на старовинний дерев'яний ліфт,
|
| а згодом на нас прямо з брами вискакують лицарі. Але і у нас реакція непогана.
| Temporary вказує Рибці шлях у світле майбутнє,
|
| тут моляться,
|
| а це явно сектанти, що виконують ритуал поклоніння. А може, бавляться в "Море хвилюється - раз.."?
| Цей пан сторож також пав жертвою Антончикової харизми...
|
| ...і пропустив нас на горище, а потім навіть дозволив сфотографувати своє робоче місце...
|
| .. та улюблену квіточку (майже як в Леона-кіллера)
| Надвечір'я. Час йти на каву,
|
| ...перед тим зробивши фото на пам'ять. | ||
|
|
| на головну |
Пригадуйте або знайомтеся - це Сергій Антончик, хазяїн найбільшої львівської фотогалереї "Leo Photo", ентузіаст Львова і просто хороша людина. Він впевнено крокує містом, як власною квартирою; для нього відкриваються найпотаємніші двері - і серця, бо пів-Львова - його друзі і знайомі, а решта стає ними максимум через три хвилини спілкування.